Дитячі істерики та вередування
Агресивність.
Агресія(напад) — це мотивована деструктивна поведінка, що суперечить нормам та правилам існування людей у суспільстві, завдає шкоди об'єктам нападу (живим та неживим істотам), фізичної шкоди людям (негативні переживання, стани напруження, страху, пригніченості тощо).
Критерії дитячої агресивності:
Дитина часто втрачає контроль над собою.
Часто вступає у суперечки, свариться з дорослими.
Часто відмовляється виконувати правила і прохання.
Часто спеціально дратує людей.
Часто звинувачує інших у своїх помилках і поведінці.
Чутлива, досить швидко реагує на різні дії навколишніх (дітей і дорослих), які нерідко дратують її.
Часто сердиться і відмовляється робити будь-що.
Часто заздрісна, мстива.
Доброякісна агресія—це настирлива неворожа поведінка, спрямована на самозахист. Вона виявляється в момент небезпеки і має оборонний характер. Як тільки небезпека минула, зникає і прояв цієї форми агресії. Доброякісна агресія може виникати з перших місяців життя дитини. Цей вид агресії необхідний для нормальної адаптації малюка до навколишнього середовища, допомагає йому пізнавати світ, самостверджуватися.
Злоякісна агресія—це ворожа, злісна поведінка, яка призводить до спричинення болю іншим людям. Звісно, гнів, лють, бажання помститися теж можуть бути засобами самозахисту, але вони все одно завдають страждання та болю навколишнім. Злоякісна агресія може виникнути спонтанно. Вона не з'являється одразу після народження, активізується у випадку заподіяння дитині болю або будь-яких неприємних переживань, відчуттів. Іноді можна помітити, що дитина отримує задоволення від того, що робить боляче іншому.
Вже до кінця першого року життя дитина може вороже ставитися до будь-кого. Так, малюк, якого мати бажає залишити одного у манежі, кидає іграшки, кричить, сердито дивиться на матір. Це і є причина, що викликала агресивну поведінку.
Багатьом дошкільникам властива агресивність. Переживання та розчарування дитини, які вона важко переносить через незрілість нервової системи, для дорослих здаються незначними, а дарма. Адже неувага до них спричинює певні негаразди у поведінці дитини.
Причинами агресивності є:
а) страх бути травмованим, ображеним, пережити напад, отримати ушкодження. Чим сильніша агресія, тим сильніший страх криється за нею;
б) перенесена образа або душевна травма. Страх спричиняють порушення у соціальних стосунках дитини і навколишніх дорослих;
в) характер покарань (дослідження вказують, що батьки, які досить різко придушують агресію своїх дітей, всупереч очікуванням, не усувають цю якість, а навпаки, викохують її, формуючи у сина чи доньки надмірну агресивність, яка може проявитися навіть у дорослому віці);
Крім доброякісної та злоякісної агресії психологи виділяють:
-фізичну агресію – бійки, ламання речей (така поведінка мотивована потребою уваги до якихось драматичних подій);
-вербальну агресію – діти ображають, сваряться, глузують.
Портрет агресивної дитини.
Вона нападає на інших дітей під час ігор та занять, ображає їх, б'є, забирає і ламає іграшки. Розмовляючи з дорослим, вона спеціально вживає грубі слова, навіть знаючи, що за це її покарають. Якщо дорослий відмовляється купити ласощі або іграшку, така дитина може почати тупотіти ногами, накинутися з кулаками і з люттю бити матір, батька або бабусю, викрикуючи образливі та злі слова.
Агресивна дитина, як і будь-яка інша, потребує лагідного ставлення і допомоги від дорослих, тому що агресія – це насамперед відображення внутрішнього дискомфорту. Неправильний стиль виховання, жорстке звернення або байдуже ставлення батьків вселяють у душу дитини відчуття, що її не люблять. Іноді малюк просто шукає способи привернути увагу дорослих або однолітків, але як це зробити – не знає.
Спостерігаючи за такими дітьми, можна помітити, що вони досить часто ставляться до інших з підозрою та насторожено, люблять звалювати провину на інших. Часто не можуть самі оцінити свою агресію, не помічають, що викликають у навколишніх страх і хвилювання, їм, навпаки, здається, що весь світ — діти і дорослі — бажають образити саме їх. Таким чином, виходить замкнене коло: агресивні діти бояться, ненавидять навколишніх, а ті, в свою чергу, бояться їх, намагаються уникати зустрічей з маленькими шибениками.
Емоційний світ агресивних дітей недостатньо багатий. У палітрі їхніх почуттів переважають похмурі тони, До того ж ці малюки не можуть подивитися на себе збоку і адекватно оцінити свою поведінку (особливо у ранньому віці).
Крім того, в них низький рівень емпатії (вміння відчувати стан іншої людини, ставати на позицію іншого). Агресивних дітей часто не хвилюють страждання навколишніх, вони не розуміють, що комусь може бути погано. Якщо люблячі дорослі докладуть достатньо зусиль, дитина обов'язково навчиться співчувати матері, батькові, іншим дітям.
Якою має бути реакція батьків (педагогів) на агресію?
Насамперед слід спробувати стримати агресію, не дати їй розвиватися.
Дорослий обов'язково має висловити своє невдоволення подібною поведінкою.
Дуже корисно запропонувати дитині прибрати все те, що вона зламала, пояснюючи при
цьому: «Ти вже великий та сильний, я переконаний, що ти допоможеш мені прибрати».
Гарні результати дає робота з глиною, тістом.
Можна навчити зображувати свої емоції – гнів, злість – на малюнках.
Можна гратися з піском – будувати фортеці, замки, а потім їх руйнувати, виплескуючи негативні емоції.
Знімати емоційне напруження за допомогою іграшок (зшити «мішечок для крику», зробити «коробочку для злості»).
Гра з м'яким поролоновим конструктором.
Під час прогулянки з дорослими можна влаштовувати гучні активні ігри.
Психотерапія пропонує використовувати для зняття агресії воду (різного роду ігри).
Основний принцип роботи "не зашкодь"
Практичний психолог закладу :- керується етичним кодексом психолога;- дотримується педагогічної етики;- будує свою діяльність на основі доброзичливості, довіри в тісному співробітництві з усіма учасниками педагогічного процесу;-підвищує рівень психологічних знань вихователів, батьків, дітей;- постійно підвищує свій професійний рівень.Основні завдання психологічної служби закладу:- проведення просвітницьких лекцій, семінарів, занять з педагогами, батьками, дітьми;- консультативна допомога всім учасникам навчально-виховного процесу;- корекційно-розвивальна робота з дітьми, батьками, педагогами;- допомога дітям, які мають проблеми в поведінці або які опинилися в складній життєвій ситуації;- психологічний супровід обдарованих дітей;- психологічний супровід новоприбулих дітей;- визначення психологічної готовності дітей 5-річного віку до навчання у школі.
Організація роботи психолога в ДНЗ
Проблема формування, збереження, зміцнення і відновлення здоров’я дітей була, є і завжди буде одною з головних у сучасній дошкільній освіті. Так, Конституція України (ст. 49), Закон України «Про дошкільну освіту» окреслюють обов’язки держави щодо піклування про збереження та зміцнення здоров’я дітей дошкільного віку, забезпечення їх психічного та фізичного розвитку.
У Національній Доктрині розвитку освіти в Україні, Базовому компоненті дошкільної освіти йдеться про необхідність виховання в дитини ціннісного ставлення до життя, власного здоров’я та здоров’я інших людей як до найвищої індивідуальної та суспільної цінності. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» спрямована на всебічний розвиток та формування життєвої компетентності дитини, оптимальне використання максимальних можливостей віку, формування різних форм активності дитини, включаючи фізичну.
Посилення уваги до проблеми зумовлене невтішними показниками здоров’я малят. Через економічні обмеження та матеріальну скруту, екологічні кризи більшість дітей в Україні живе у несприятливих соціально-побутових та психологічних умовах, що згубно позначається на їх здоров’ї. До причин, які зумовлюють відхилення у стані здоров’я дітей, відносяться: несприятливі соціально-економічні, побутові умови; недостатньо збалансоване харчування; формальний підхід до загартування; гіподинамія, неправильне регулювання динаміки фізичної, психічної та емоційної працездатності вихованців (упродовж заняття, дня, тижня, року); порушення режимів організації життя дітей – санітарно-гігієнічного, повітряного, світлового. Учені і практики все більше наголошують, що на здоров’я індивідуума негативно впливають не лише чинники зовнішнього середовища, а й спосіб його життя.
Тож, перед дошкільними освітніми закладами все глобальніше постає завдання розроблення здоров’я збережувальних та здоров’я формуючих технологій, які б сприяли не лише максимальному розвитку фізичного тіла дошкільнят, а й їх психіки, формуванню духовності, навичок комунікативності. Тобто, формували здоров’я як багатоскладову категорію, в яку входить фізична, психічна, духовна і соціальна складові.
Визначимося із змістом даних понять. Здоров’я, за визначенням ВООЗ – це стан повного фізичного, психічного (духовного) та соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороби чи фізичних вад. Тому здоров’я розглядається як мета життя. Національною програмою «Діти України» визначено чотири аспекти здоров’я:
фізичне здоров’я – як стан росту і розвитку органів і систем організму, основу якого складають морфологічні та функціональні резерви, що забезпечують адаптаційні реакції. Процес розвитку фізичного здоров’я передбачає удосконалення саморегуляції в організмі, гармонійну взаємодію фізіологічних процесів, максимальну адаптацію до навколишнього середовища;
психічне здоров’я - стан психічної сфери, основу якої складають статус загального психологічного комфорту та адекватна поведінка особистості. Психічне здоров’я включає високий рівень свідомості, розвитку мислення, великі внутрішні та моральні сили, що спонукають особистість до творчої діяльності;
духовне здоров’я – комплекс потреб, мотиваційної та інформативної сфери життєдіяльності, основу якого визначає система цінностей, настанов і мотивів поведінки індивіда в суспільстві;
соціальне здоров’я – це оптимальні, адекватні умови соціального середовища, що перешкоджають виникненню соціально обумовлених захворювань, соціальної дезадаптації та визначають стан соціального імунітету, гармонійний розвиток особистості в соціальній структурі суспільства. Виявляється в моральному самовладанні, адекватній оцінці свого «я», самовдосконаленні особистості в оптимальних соціальних умовах мікро- та макросередовища (родини, навчального закладу, соціальної групи тощо).
Здоров’я збереження розглядається як система заходів, що включає взаємозв’язок і взаємодію всіх факторів освітнього середовища, спрямованих на збереження й активне формування здоров’я, а також навчання здоровому способу життя дитини на всіх етапах її розвитку.
Найбільш сучасною і ефективною формою здійснення вищеозначеного є супровід, оскільки, не зменшуючи ролі активності особистості, супровід дасть можливість створювати умови для самопізнання й саморозвитку дитини; що не виключає, в разі необхідності, надання допомоги й підтримки дошкільникам та їх батькам. Саме супровід покликаний попередити можливі відхилення та ускладнення, орієнтувати на профілактичну діяльність, яка дає можливість спочатку виключити прояви дефектів. Тут існує принцип переходу від допомоги й підтримки до задіяння механізмів саморегуляції й саморозвитку всіх ланок, що беруть участь в даному процесі.
В контексті здоров’я зберігаючої діяльності ДНЗ актуальним є здійснення медико-психолого-педагогічного супроводу розвитку вихованців за трьома взаємопов’язаними напрямками: медичним, психологічним та педагогічним. Дана робота охоплює питання адаптації дітей в соціумі, охорони й укріплення психофізичного здоров’я, забезпечення особистісного та інтелектуального розвитку вихованців, а також здійснення необхідної профілактики і корекції відхилень розвитку, взаємодії із сім’єю для забезпечення повноцінного розвитку дитини.
Виходячи з цього, в систему фізичного виховання дітей в дошкільному закладі, крім традиційних розділів «Фізкультурні заняття», «Фізкультура в повсякденні», «Фізкультурні свята та розваги», додається «Здоров’я зберігаюча діяльність».
Для найбільш ефективної реалізації медико-психолого-педагогічного супроводу розвитку вихованців в ДНЗ створюється медико-психолого-педагогічна служба. ЇЇ основне призначення - забезпечення психофізичного здоров'я й емоційного комфорту дітей; психологічний супровід дітей в період адаптації і створення сприятливих умов для розвитку особистості дитини. В складі служби, крім керівника, є медичний блок (лікар-педіатр та медичні сестри з масажу, ЛФК, фітотерапії), психологічний (психолог ДНЗ) та педагогічний блок (соціальний педагог, логопед, найбільш досвідчені в даному питання педагоги ДНЗ).
Напрямками роботи МППС є:
Організація психологічного супроводу дітей в період адаптації.
Збереження психофізичного здоров'я дітей в ДНЗ.
Вивчення рівня і особливостей фізичного, емоційно-вольового та особистісного розвитку дитини, її пізнавальної сфери (мовлення, пам'яті, уваги); виявлення порушень.
Розробка рекомендацій вихователям, педагогам і батькам для забезпечення диференційованого підходу до дітей.
Розробка і реалізація індивідуальних та групових профілактичних, корекційних програм (щодо різних аспектів здоров’я вихованців).
Організація здоров’я зберігаючих заходів в ДНЗ (оздоровча гімнастика, загартування, психогімнастика, масаж, вітаміно-, фіто- й киснетерапія, релаксація, музико- та арт-терапія тощо).
Моніторинг розвитку.
Робота з обдарованими дітьми.
Соціальна діагностика сім'ї. Виявлення сімей групи ризику і робота з ними.
Консультаційна робота з батьками і педагогами.
Організована таким чином здоров’я зберігаюча діяльність дошкільного навчального закладу забезпечує єдність дій педагогічної, психологічної та медичної служб зі збереження і розвитку всіх аспектів здоров’я кожного вихованця з урахуванням особистісно-орієнтованого підходу, з застосуванням відповідних цій парадигмі сучасних інноваційних технологій та принципів індивідуалізації, диференціації, вибірковості тощо.
Організація, методики й хід дослідження
Становлення особистості починається в час преддошкільного дитинства. На цьому стані зміни в будь-якій ланці психологічної структури чи механізму розвитку можуть суттєво вплинути на майбутнє малюка. Адже саме в цей період у дитини формується ставлення до себе, до людей, до світу.
Адаптація або пристосування організму до нових умов включає широкий спектр індивідуальних реакцій, які залежать від психофізіологічних та індивідуальних особливостей дитини, сімейних стосунків та низки сімейних обставин.
Дослідження свідчать, дитячий садок для малюка – це новий, ще невідомий простір, нове оточення, нові стосунки: потрапивши сюди, дитина змушена до всього пристосовуватися.
Для того, щоб сформувалися механізми саморегуляції, які дозволять малюку пристосуватись до нових умов, дитині потрібно відчувати себе захищеною.
Викладені вище проблеми і стали причиною актуальності запланованого соціально-психологічного дослідження «психолого-педагогічного супроводу дітей раннього віку в період адаптації до ДНЗ».
Предметом дослідження є ефективність психолого-педагогічного супроводу всіх учасників навчально-виховного процесу, дітей преддошкільного віку, а саме адміністрація, вихователі, помічники вихователів, батьки в період адаптації до ДНЗ.
Об’єктом дослідження є вихователі, а також діти молодших груп дошкільного закладу.
Дослідження сформоване в контексті трьох етапів:
Підготовчий
Основний
Завершальний
На підготовчому етапі була складена пам’ятка і підібрані методики, а також, визначені вихователі і підібрані батьки новоприбулих дітей.
Основний етап – спостереження, збирання інформації відповідно до методик.
Завершальний етап – обробка та аналіз інформації, написання довідки.
Методики дослідження: спостереження, емоційний портрет новоприбулої дитини, «сходини адаптації» (досягнення дитини в період адаптації), «сходинки консультаційної роботи». Наявність інформаційних стендів, пам’яток для батьків новоприбулих дітей і т.д.
Дослідження показали, що у всіх дошкільних закладах використовуються технології супроводу новоприбулих дітей, враховуються фактори ризику, етапи адаптації, ступені адаптації, сходинки адаптації, «етапи», вивчаються причини адаптації, чинники успішної адаптації, враховуються показники адаптованості, емоційний портрет новоприбулої дитини і т.д.
Показники адаптованості дитини до ДНЗ:
група кількість новоприбулих дітей ступінь адаптації наявність негативних емоцій педагогічні методи впливу вихователя
1 24 середній період нестійкого стану емоційне тепло, підтримка, відволікання, «куточок емоційної розради»
1а 25 20-середній
1-легкий
4-важкий
період нестійкого стану
період відносного пристосування
бурхлива реакція, підвищена збудливість, агресивність, сильна тривога та переживання матері, які передаються дитині бесіди, ігрові прийоми, домашня іграшка в групі
відволікання, ігрові прийоми
«куточок розради», емоційна підтримка, надати можливість усамітнення
мама знаходиться в групі, спільні ігрові прийоми, бесіди, відволікання, принесення домашніх іграшок в групу
1б 46 18-легкий
17-середній
10-короткотривале перебування
1- важкий поведінка нормалізувалась за 10 днів
період нестійкого стану
сильна прив’язаність до матері, протест проти зміни середовища, страх перед новим середовищем, «бути покинутим» «куточок розради», емоційна підтримка, надати можливість усамітнення
бесіди, ігрові прийоми, домашня іграшка в групі
мама знаходиться в групі, спільні ігрові прийоми, бесіди, відволікання, принесення домашніх іграшок в групу
1в 21 16-середній
2-легка
3-тяжка
період нестійкого стану
шкідлива звичка (смоктання пальця), обмеженість емоційних проявів
протест проти зміни середовища, страх перед новим середовищем «бути покинутим» бесіди, ігрові прийоми, домашня іграшка в групі
відволікання, ігрові прийоми
відволікання, ігрові прийоми
куточок розради, короткочасне перебування
1г 28 18-середній
4-легкий
6-тяжка період нестійкого стану
період відносного пристосування до нових умов, діти починають засвоювати нову інформацію
бурхливі реакції та сильне напруження дитячого організму, підвищена збудливість, тривожність, заглиблення в себе. ігрові техніки, казкотерапія, вправа «Шукаю друга» і т.д.
тренінгові вправи, сюрпризні моменти, розвиваючі ігри
мама знаходиться в групі, спільні ігрові прийоми, бесіди, відволікання, принесення домашніх іграшок в групу
Спостереження за поведінкою новоприбулих дітей показало, що на першому етапі майже у всіх дітей спостерігаються ознаки нестабільності в емоційній сфері, психологічний дискомфорт. Немає жодного малюка, який не страждав би через розлуку з рідними.
Діти відмовляються від спілкування, іграшок, хворобливо реагують на розставання з батьками – плачуть, розлучаючись і зустрічаючись із ними.
У групі поводяться неспокійно, часто вередують, постійно запитують про маму, просяться додому, можуть відмовлятися від їжі.
В деяких випадках дитину взагалі нічим не можна заспокоїти.
Заняття і групові ігри, організовані вихователем дітей не цікавлять, вони не зауважують яскравих іграшок, які знаходяться у групі, віддаючи перевагу своїй улюбленій іграшці, принесеної із дому.
Більшість дітей на першому етапі байдуже ставляться до однолітків і вихователя, а іноді стороняться їх.
На другому етапі (10 – 12 день перебування) діти виділяють для себе вихователя, вони починають реагувати на ласку і пропозицію погратися, звертаються до нього за допомогою і підтримкою. Малюки хочуть, щоб вихователь їх утішив, коли вони сумують за домівкою і за мамою. Діти прагнуть постійного фізичного контакту, вони постійно ходять за вихователем, який підбадьорює дитину.
На третьому етапі діти починають користуватися іграшками, що є у групі, досліджувати незнайомі предмети і навколишнє оточення.
На останньому етапі (20 день) малюки починають цікавитися іншими дітьми, потребують спілкування з ними.
Слід відмітити, що зазначені періоди адаптації спостерігались в усіх дошкільних закладах, але тривалість етапів у кожного – інша.
Слід відмітити, що у всіх перевірених групах дошкільного закладу батьки і працівники об’єднують свої зусилля і забезпечують малюку захист, емоційний комфорт.
Завідуюча дошкільною установою здійснює прийом дітей і створює банк даних сімей, чітко планує процес комплектування, здійснює контроль по супроводу новоприбулих дітей, новоприбулих приймає той вихователь, який працюватиме з ними й надалі у приміщені своєї ж групи.
Приємно відмітити, що саме завідуюча ДНЗ на початку знайомства з батьками та дитиною виконує функції психолога, оскільки сім’ї майбутніх вихованців звертаються саме до них.
Методисти, спільно з практичними психологами, організовують і проводять для батьків і педагогів освітні заходи з метою підвищення, розширення психолого-педагогічної культури та грамотності з питань адаптації дітей до умов дошкільного закладу.
Слід відмітити роботу практичного психолога. Він не тільки вивчає особливості адаптації конкретної дитини до ясел – садка, а й добирає найбільш доцільні засоби полегшення адаптації малюка, координуючи взаємодію вихователів і батьків у цьому напрямі: знайоме дитину з дитячим колективом; забезпечує гнучкість режиму для конкретної новенької дитини у групі; орієнтує на її поведінку і самопочуття, встановлює довірливі стосунки з малюками та їхніми сім’ями.
Психолог
підготував більше 10 методичних буклетів для батьків («Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садка», «Чи можна полегшити малюку період звикання до нової обстановки?» , «Як позбутись негативного емоційного стану мами в адаптаційний період малюка»).
Провів консультації для педагогічного персоналу «Специфіка виховної роботи з дітьми з різними рівнями адаптаційного періоду. В ДНЗ відкрита «Школа для молодих сімей», де розглядаються типові прийоми впливу на дитину, особливості і недоліки сімейного виховання, діагностуються потреби батьків у психолого-педагогічній підготовці.
розробив тематичні консультації для батьків новоприбулих дітей; батьків запрошують до участі в тематичних консультаціях, за допомогою спеціальних запрошень, в них беруть участь практичний психолог, медсестра, лікар – педіатр, вихователі.
Незважаючи на позитивні прояви, під час адаптаційного періоду виявлено деякі помилкові дії з боку персоналу ДНЗ:
рухова активність досить рідко зберігається в межах норми. Дитина сильно загальмована або некеровано гіперактивна. Але деякі вихователі плутають активність викликану процесом адаптації з активністю, властивою темпераменту дитини.
в період адаптації під тиском стресу малюк зазвичай змінюється настільки, що може « розгубити» майже всі навички самообслуговування, які вже давно засвоїв якими успішно користувався вдома. Іноді це викликає невдоволення вихователів, які вважають, що дитина зовсім непідготовлена до перебування в садку.
під час адаптації спочатку сон відсутній зовсім. Малюка не встигнеш укласти, як він уже сидить, ридаючи на ліжку. Отже, не можна на фоні стресу насильно укладати дитину, насильно кормити, поки негативні зрушення адаптаційного процесу не підуть на спад і не нормалізуються всі інші показники емоційного портрету дитини.
потребує покращення робота в напрямку використання корекційно-розвивальних програм для дітей з важкою формою адаптації.
покращення роботи з персоналом в освітньо-профілактичному напрямку: проведення експрес – анкетування педагогів, з метою вивчення питання становлення новоствореного дитячого колективу та його впливу на формування дитини: дані про дитину, як адаптується дитина в колективі, як колектив впливає на особистість дитини, як дитячий колектив сприймає дитину і готовність дитини до співпраці з іншими.
Робота, що здійснюється в дошкільному закладі в напрямку «Психолого-педагогічного супроводу дітей раннього віку в період адаптації» відповідає вимогам нормативних документів і проводиться на належному рівні
Дитина раннього віку: психологічний портрет
Ранній вік — своєрідний і неповторний етап у житті людини. "Те, чого дитина не набула в ранньому дитинстві, надовго залишається прогалиною в наступні періоди, а подекуди й на все життя",— писав один із фундаторів теоретичних досліджень раннього дитинства М. Щелованов. У ранньому дитинстві закладаються основи всього подальшого розвитку людини.
Дорослі проблеми дитячого розвитку
Особливості та рівень розвитку дитини визначають умови її життя, виховання, навчання насамперед у родині, бо саме мама і тато є першими вихователями маленької людини. Сучасне життя зумовлює великі відмінності в тому, як виховуються діти в різних сім'ях, яких знань та вмінь вони набувають.
Сьогодні в дитячому садку в групах дітей третього року життя можна зустріти, наприклад, малюка, який легко називає числа від 1 до 100 (мама вважає цей простий перелік чисел умінням лічити), але не вміє вдягатися, зовсім не орієнтується у кольорах, формах, величинах предметів, не вирізняє їх як особливі ознаки і не може знайти серед предметів однакові за певною ознакою тощо. Або дитину, що знає кілька десятків англійських слів — назв предметів, проте не має елементарних навичок спілкування з близькими дорослими й однолітками, в якої відсутні відображувальні ігрові дії з іграшками, навіть образними.
Або ж мати скаржиться: "Іграшки його зовсім не цікавлять. Не просто не грає, а навіть не дивиться. Ми в дитячий садок їх уже дві сумки віднесли, але син і на нові уваги не звертає!" "Чим він цікавиться?" — запитує психолог. "Полюбляє спостерігати за мною на кухні, а як заволодіє якоюсь банкою чи коробкою, то вже радості немає меж. І гримить, і стукає, і кидає..." "Його неможливо стримати, — каже інша мама. — Йому потрібно все, все дістати, взяти, обдивитися, постукати, кинути, скласти у вазу свої кубики і слухати, які звуки видає утворений таким чином інструмент. Щодня щось б'ється, ламається! І сварити його вже несила. А чим далі, то ще й якась агресія з'являється".
На жаль, почасти саме батьки, їхні "дорослі" негаразди, незнання особливостей нервово-психічного розвитку дитини та її виховання призводять до проблем та вад у розвитку малюка.
Серед сучасних батьківських негараздів, які провокують проблеми дітей, можна назвати такі:
♦ Знервованість батьків, пов'язана з виконанням професійних обов'язків та сімейними справами.
♦ Небажання змінити свій спосіб життя після народження дитини (пристосування малюка до режиму дорослих; надранній вихід мами на роботу і перекладання догляду за дитиною та її виховання на бабусю чи няню; відмова від грудного вигодовування; постійне використання памперсів аж до 3-4 років тощо).
♦ Нерозуміння масштабності раннього дитинства, а звідси — надання переваги догляду за малюком перед його вихованням та розвитком.
♦ Надмірна заклопотаність хатніми справами, а як наслідок — звинувачення малюка у неслухняності, вередуванні, невмінні почекати або зайняти себе самостійно.
♦ Елементарна педагогічна неграмотність батьків: постійна тривожність ("чи правильно розвивається мій малюк"), але без намагання якось змінити ситуацію на краще; завищені вимоги до розвитку дитини; або, навпаки, знижені: милування малюком, уседозволеність.
♦ Покарання, в тому числі й фізичне, залякування, підвищений тон як норма спілкування з дитиною.
♦ Небажання та невміння взаємодіяти з дитиною, виходячи з її інтересів, уподобань тощо.
♦ Налаштованість батьків у вихованні та розвитку дитини на виконання власних бажань, потреб, нереалізованих у власному дитинстві (навчання англійської мови, орієнтування на свої уподобання під час купівлі іграшок; надмірне загартовування без урахування при цьому бажань дитини), що й призводить до негативних емоційних переживань.
♦ Надання переваги надранньому навчанню, зокрема читання, математики, іноземної мови, —уже з 2-3 років. Некритичне слідування "моді" у розвитку дітей.
♦ Конфліктні стосунки у сім'ї.
♦ Розлучення батьків та повторні шлюби тощо.
Отже, багато труднощів у розвитку малюків зумовлені проблемами самих дорослих. А нехтування закономірностями психічного розвитку призводить до значних викривлень у становленні психіки маленької дитини. Наприклад, незнання сензитивних періодів розвитку (тобто таких, що є найсприятливішими для становлення певних життєвих функцій) та ігнорування прихованих, але наявних можливостей може призвести до їх згасання. Надолужити це пізніше можна, по-перше, лише частково, а по-друге, — це забере час, відведений природою для формування інших умінь і навичок. Тому дуже важливо піднести в очах сім'ї значущість раннього дитинства, довести його самоцінність як базисної підвалини всього подальшого розвитку людини. Найоптимальніший шлях — підвищення психологічної культури та педагогічної грамотності батьків.
Дитина четвертого року життя: психологічний портрет
За перші три роки свого життя дитина встигає пройти величезний шлях у своєму розвиткові, і на кінець третього року вона вже готова піднятися на новий щабель дитинства.
Найбільш важливе досягнення чотирирічної дитини полягає в тому, що дії дитини набувають цілеспрямованого характеру. Займаючись різними видами діяльності — грою, малюванням, конструюванням, а також у повсякденній поведінці діти починають діяти відповідно до поставленої мети, хоча через нестійкість уваги вони можуть і забути про неї, оскільки відволікаються, залишають одну справу заради іншої. Але з поступовим оволодінням технікою дій дитина стає сміливішою та самостійнішою; цьому сприяє повсякденна практика. У чотири роки дитина вже може багато зробити сама, не чекаючи і не вимагаючи допомоги з боку дорослих (наприклад, бачить, що вода пролита на столі, сама бере ганчірку і витирає). Загальну картину фізичного розвитку чотирирічної дитини можна змалювати так: порівняно з першими трьома роками життя темпи росту уповільнюються, малюк не так швидко додає у рості і вазі. Протягом року маса тіла збільшується на 1,5—2 кг, зріст на 5—7 см; у чотири роки маса тіла дитини становить близько 16,5 кг, зріст — 102 см.
Саме з цього віку починається помітне накопичення м’язової сили, збільшується витривалість, зростає рухливість. Важливо звернути увагу на те, що кісткова система зберігає ще в окремих місцях хрящову будову (кисті рук, кістки гомілки, деякі частини хребта). Це свідчить про те, як важливо постійно слідкувати за правильним положенням тіла дитини під час сну тощо.
Нервова система малюка також найбільш вразлива і вимагає дбайливого ставлення до неї з боку дорослих. У чотири роки відбуваються істотні зміни в характері і змісті діяльності дитини, у розвиткові окремих психічних процесів, у стосунках з людьми.
Великого значення набувають у розвиткові дитини творчі ігри, коли дитина бере на себе певну роль і підпорядковує їй свою поведінку. В цих іграх виявляється інтерес дитини до світу дорослих, які для неї є взірцем поведінки. Спільні ігри дітей починають переважати над індивідуальними та іграми поруч, проте достатньої погодженості між учасниками ще немає, і тривалість гри невелика. Ігри у цьому віці не зберігають довгий час один і той же сюжет. Він легко і швидко міняється. Варто дитині побачити, як хтось з ровесників грає з якоюсь іграшкою або згадати, як минулого разу, наприклад, прикрашали ялинку чи займались «навантаженням дров» на машину, або якусь іншу подію, як почата гра припиняється і дитина швидко забуває, у що вона зовсім недавно грала. Гра йде стрибкоподібно, один сюжет швидко змінюється іншим. Навколишнє життя відтворюється в іграх дітей дуже злито та нероздільно. (Наприклад, зображуючи літак, дитина сидить на кубиках, тримає у руках кубик з будівельного матеріалу та «гуде». Тут злилися разом і образ літака, і образ пілота; його дії та звук мотора. Так і не зрозуміло, що ж дитина відтворила у своїй грі?).
Оця злитість образів у грі є дуже характерною для малюків. Її знаходимо і в інших видах діяльності дитини, наприклад, під час відтворення складних сюжетів малюнка або розповідання чогось.
В іграх малюків яскраво виявляється нестійкість їхньої уваги, підвищена емоційна збудженість. Здатність до вольових зусиль ще дуже слабо розвинута у чотирирічного дошкільника. Але граючись у пілота або міліціонера, лікаря або продавця, дитина вимушено обмежує, стримує себе тією роллю, якої вимагає гра і саме так вправляється у вольовій витримці. Перераховані особливості свідчать про своєрідну психіку дитини. Знання цих особливостей підказують і вихователеві і батькам, що треба робити, як керувати дитячими іграми, щоб забезпечити найкращі умови для розвитку маленьких дітей. Дитина часто ще не вміє гратися, вона не народжується з цією здатністю, тому дорослому потрібно навчити її цієї діяльності. Роль вихователя і батьків тут повинна бути більш активною (потрібно стимулювати, підказувати тему гри, організовувати діяльність дитини і включати її у спільну гру з кимсь з дітей тощо).
У зображувальній діяльності і конструюванні діти переходять до обдуманого зображення предметів, хоч засоби реалізації задуму ще недосконалі. У малюванні можливості дитини починають визначатися графічними образами, уявленнями про те, яким зображуваний предмет має бути на папері. Поступово кількість графічних образів зростає, відповідно розширюється і діапазон зображуваних дитиною предметів. У процесі гри, малювання чи конструювання дитина ознайомлюється з властивостями предметів, розвиваються її сприймання, мислення, уява тощо.
Дитина п'ятого року життя — психологічний портрет
Характерним для п’ятого року життя дитини є вдосконалення узгодженої діяльності різних органів чуття. Тому важливими для розвитку є вправляння в словесному супроводі ігрових дій, сприйманні пояснень дорослого в процесі виконання гімнастичних вправ, зображувальної діяльності і навіть одягання. Вдосконалення механізму узгодження діяльності двох сигнальних систем є фундаментом для розвитку самостійності дій і мислительних операцій.
На п’ятому році життя особливо відчувається перевага збудження над процесами гальмування, що при найменшому порушенні умов життя призводить до бурхливих емоційних реакцій. Є небезпека закріпити підвищену нервову збудженість. Слід пам’ятати, що слабкість гальмівних процесів впливає на характер формування системи вмінь і навичок. Сам же процес їх формування повільний, тривалий, вимагає від дорослого терпіння, чуйності. Для розвитку психічних процесів у цей період характерним є зростання довільності, цілеспрямованості сприймання, пам’яті, уваги.
Продовжує вдосконалюватись наочно-образне мислення. Особливу роль відіграють різноманітні сприймання. Так до п’яти років діти повинні навчитися розрізняти всі звуки рідної мови, порівнювати їх за висотою; оволодіти вмінням виділяти ритм, тембр голосу, силу звучання; розрізняти і запам’ятовувати пісні, вірші, прозу.
Зростають можливості зорового аналізатора. Діти навчаються розрізняти всі основні кольори, відчувати проміжні. Оволодівають повним набором еталонів форми предметів. Удосконалюється уявлення про співвідношення предметів за розмірами: шириною, висотою, довжиною (можуть «на око» встановлювати відношення між п’ятьма предметами за цими вимірами). Активно формуються просторові уявлення. Сприймання узгоджується з практичними діями, що є фундаментом для формування різноманітних обстежувальних дій. Останні є суттєвим компонентом діяльності і найважливішим показником її успіху.
Найкращими для сприймання, запам’ятовування продовжують бути діючі об’єкти; їх функціональні ознаки особливо приваблюють дітей. Якщо до цього часу дитину переважно вабили самі предмети, то на п’ятому році життя помітним стає інтерес не до самого предмета, а до способу його використання, механізму побудови, призначення. В умовах цілеспрямованого задоволення такого інтересу пізнавальні мотиви починають виступати головною рушійною силою пізнавальної активності дитини.
Починається розвиток довільного відтворення, а згодом і довільного запам’ятовування. В умовах емоційно близької мотивації та осмислення з допомогою дорослих діти оволодівають окремими прийомами довільного запам’ятовування (повторення, елементарна систематизація матеріалу). Збільшується не лише обсяг, а й зміст запам’ятовування. Так, переказуючи казку, діти не лише відтворюють основні події, а й вдаються до подробиць, передають пряме і авторське мовлення.
Відчутно зростає і стійкість уваги. Проте цей процес перебуває у прямій залежності від особливостей розвитку нервової системи дитини. Підвищена збудливість, знижена працездатність при кисневому голоді різко знижують стійкість уваги. Слід пам’ятати, що можливості довільної уваги в цьому віці ще надзвичайно обмежені, над її розвитком потрібно цілеспрямовано працювати.
Помітні зміни бачимо в сфері спілкування дітей п’ятого року життя з оточуючими. Якщо у стосунках з близькими дорослими діти цього віку довірливі, спокійні і впевнені, зацікавлені в контактах з ними, то в присутності стороннього дорослого їм притаманні (як і дітям трьох-чотирьох років) сором’язливість, неспокійний стан. Проте наявна зацікавленість у контактах з новим дорослим. Психологи відзначають, що саме на п’ятому році життя найбільш зростає інтенсивність спілкування дитини з близькими дорослими при емоційно позитивному ставленні останніх до контактів з дитиною. Діти у взаємодії з близькими виявляють особливу чутливість до настрою і характеру їхнього мовлення, рухів, до всієї гами експресивних засобів. Цю особливість дітей має використовувати вихователь для моделювання різних засобів співробітництва в специфічно дитячих видах діяльності. Саме за цих умов і діє найсильніший механізм вправляння—наслідування, завдяки чому діти починають усвідомлювати особливу роль ставлення у їхній взаємодії з дорослими. Такі довірливі, емоційно забарвлені стосунки близьких дорослих з дітьми і служать найдієвішим джерелом чуйності останніх, а пізніше і всієї гами емпатійних переживань.
Зазначені особливості знаходять свій вияв і в сфері спілкування дитини з однолітками. На фоні дальшого зростання потреби в співробітництві з ровесниками все виразніше виявляється потреба в доброзичливій увазі з боку товариства. Саме в цьому віці діти усвідомлюють місце в групі однолітків (товариша, а потім і своє). На цьому ґрунті чітко проглядається вибіркове ставлення до партнера по спілкуванню. Не слід забувати, що і в цій сфері наявне розмаїття індивідуальних варіантів. Це знаходить свій вияв у тому, що одні діти в групі виявляють інтерес до вихователя, інші — замкнутість і відчуженість, одні — комунікативно активні, інші — обмежуються однослівним шептанням. За умов спілкування з новою людиною такі відмінності ще більш чіткі і різноманітні. Про це варто пам’ятати щораз, коли в групу до дітей приходить нова людина на підміну постійному вихователеві, коли проводяться різні обстеження з участю або в присутності сторонніх осіб. Та й повсякчасно вихователь, спілкуючись з такими сором’язливими дітьми, має бути особливо обережним. Украй неприпустимі зауваження типу «Сміливіше, що ти так соромишся…», «Роман у нас такий сором’язливий…», навіть коли це вимовляється доброзичливо. Це не підтримує дитину, відволікаючи від внутрішніх переживань, а, навпаки, фіксує на них увагу всіх, ускладнюючи труднощі самій дитині. Не менш важливо тонко, тактовно й обережно втручатися у сферу спілкування таких дітей з однолітками. Тут бажано попереджати конфлікти, ускладнення у спілкуванні. Саме довірливі стосунки з дорослим мають допомогти уникнути багатьох труднощів, допомогти будувати співробітництво в тій чи іншій діяльності так, щоб запобігти можливим негативним ситуаціям. У дітей п’ятого року життя характерним є більш активний відгук на запропоновану дорослим діяльність, поступом формування здатності самостійно визначати її мету. Здатність утримувати в пам’яті і реалізувати цю мету значно вища, коли є ігрова мотивація. Закладаються основи уміння керувати суспільно значимими мотивами діяльності, перші спроби планувати свою діяльність, самостійність виконаного етапу діяльності.
Зростання самостійності проявляється і в характері мовного спілкування дітей у процесі гри, яка є важливим джерелом загального розвитку дитини саме на даному етапі дитинства. Цьому насамперед сприяє значне збагачення дитячого досвіду і водночас якісні зміни в пізнавальних психічних процесах. Так з’являються нові сюжети ігор; одна й та сама гра може повторюватись упродовж кількох днів з різними варіаціями сюжету. Це і є показник розвитку творчої гри і водночас поглиблення інтересу до певних сторін навколишнього життя. Якщо ж гра, повторюючись в одному і тому ж варіанті, швидко розпадається, бо стає нецікавою, то це свідчить, що діти не в змозі самі осягнути глибше той чи інший бік життя. Потрібне активне втручання дорослого, щоб дати новий поштовх грі, включити пізнавальну активність дітей, збудити творчу ініціативу. В цьому віці діти охоче починають вигадувати, особливо коли їх уважно слухають та ще й заохочують. Мудре керівництво дорослого, яке стимулює активність та ініціативність кожного учасника гри, робить гру неповторною школою життя дитини. Зароджується справжня спільна гра. Одним з джерел її розвитку є гама позитивних емоцій. Варто за допомогою спеціальних завдань створювати ситуації, які викликають почуття радості від гри разом. При цьому слід пам’ятати, що емоційна сфера дитини вимагає надзвичайно чуйного до себе ставлення. Тут особливо помітні індивідуальні відмінності. Наприклад, є діти, які вже тепер надають перевагу індивідуальній грі. Слід замислитись, чи треба таку дитину залучати до колективної гри. Чи може достатньо того, що вона бере участь у рухливих іграх, дидактичних тощо.
Отже, гра має сприяти тому, щоб кожна дитина якомога повніше виразила себе вже на перших етапах свого розвитку. За таких умов гра і буде провідною діяльністю в житті дітей.
Мовне спілкування стає основою встановлення дружніх стосунків у групі однолітків. Співробітництво дитини з дорослими в специфічних видах діяльності продовжує відігравати вирішальну роль у психічному розвиткові.
У різних видах діяльності дитина починає виділяти мету і, підкоряючи їй свої, дії, управляти поведінкою, доводити почату справу до кінця, долати перешкоди. Тут уперше з’являється усвідомлення смислового зв’язку речей і дій, одна дія починає підпорядковуватися іншій. Проте це можливо лише за умови, коли смисловий зв’язок між окремими діями виступає перед дитиною у конкретній формі. Цілком зрозуміло, що і в цьому процесі потрібна цілеспрямована увага дорослого. Лише в співробітництві з дорослим у дитини виробиться звичка до трудового зусилля, уміння оцінювати дії і вчинки. Для п’ятого року життя чи не найактивнішою є мовна діяльність дитини. Різко збагачується словник (в основному за рахунок конкретних найменувань, функціональних ознак і властивостей, слів-понять, що узагальнюють діяльність людей, дієслів, які визначають стани і переживання людини тощо).
Значимим для загального розвитку в цей період є те, що мовлення починає нести чи не найбільше навантаження щодо регуляції дитячої поведінки. Дитина набуває здатності підкоряти свої дії прийнятій програмі, контролювати її виконання у плані внутрішнього мовлення. Саме в цей період дошкільник чутливий до пояснювального мовлення (постійна потреба щось пояснити, попрохати, довести). Задоволення цієї потреби дорослим, достатня увага до мовного оформлення взаємин з дітьми є дійовим джерелом розвитку пояснювального мовлення. Таке непомітне для дитини самовправляння у використанні найрізноманітніших граматичних форм набагато цінніше за будь-яке спеціально побудоване заняття.
Зрозуміло, що і цей процес вимагає спеціального керівництва з боку дорослих. Нехтування необхідністю стимулювати мовний розвиток вже лише на цьому етапі може значно загальмувати весь процес формування чуття мови.
